27 вересня - Всесвітній день туризму

Дата: 27.09.2025 11:53

Кількість переглядів: 85

Фото без опису Історія стверджує, що туризм в сучасному розумінні, як масове явище і широкодоступна можливість здійснення подорожі, виник порівняно недавно, на початку минулого століття. Стрімко набираючи обертів, це явище стало на стільки популярним, що туризмом в тій чи іншій мірі стало займатися переважна більшість людей, особливо в розвинених країнах і країнах, що розвиваються. Поняття туризму почало швидко обростати специфічними термінами і визначеннями. Це і діловий туризм, і туризм для відпочинку, розважальний та освітній туризм і ціла маса найрізноманітніших форм і напрямків.

Туризм на Володарщині розвивається завдяки його культурній спадщині та природним об'єктам. Основні напрямки – це екотуризм та історико-культурний туризм.

Селище Володарка на річці Рось розташоване за 35 кілометрів на південний захід від Білої Церкви, по дорозі на Тетіїв та Вінницю. Адміністративно входить до складу Білоцерківського району Київської області.

Поселення Володарев згадується в літописах з 1150 року. Ймовірно, його назва пов'язана з давньоруським іменем Володар, яке носив, зокрема, звенигородський князь Володар Ростиславич. Залишки давньоруського городища знаходяться в парку "Березовий гай" у центрі селища, на лівому березі річки Рось, поблизу мосту та Алеї Закоханих.

У 1591 році Володарку захопив князь Януш Збаразький. Він побудував тут замок, що сприяло дальшому зростанню поселення. За козацьких часів Володарка була одним із центрів організації повстань на Київщині. У 1812 році Валодарка отримала статус містечка із самоуправлінням, стала центром волості, а з 1923 по 2020 рік була районним центром.

Володарська земля багата на ландшафтні краєвиди, неймовірну природу та пам’ятки культурної спадщини України.

Через територію Володарського краю пролягають туристичні маршрути обласного значення та 4 місцеві маршрути.

Туристичний маршрут «Перлина над Россю»

м. Київ – м. Біла Церква – с. Пархомівка

Село Пархомівка. Церква Покрови Пресвятої Богородиці.

Церква Покрови Пресвятої Богородиці – одне з двох святих місць в Україні, окрім Троїцького собору Почаївської лаври, де можна побачити мозаїки всесвітньо відомого художника Миколи Реріха. Покровська церква своєю появою завдячує Вікторові Федоровичу Голубєву – інженерові й промисловцю, місцевому меценату, який займався культурним та промисловим розвитком Пархомівки. Для спорудження храму використали мармур, граніт, ковану сталь та кераміку, дерево і навіть залізобетон. Саме завдяки оригінальним архітектурним та концептуальним рішенням Покровська церква навіть сучасних відвідувачів вражає своїм неповторним фасадом.

Архітектурний ансамбль церкви в Пархомівці складається з храму з дзвіницею, каплиці святого Віктора, будинку священника, дому церковного сторожа, воріт і огорожі, виконаних у стилі Модерн та схожих на древні фортечні мури. Родзинками храму є мозаїки «Покров Богоматері» та «Спас Нерукотворний», які на замовлення Віктора Голубєва створив відомий художник Микола Реріх.

Туристичний маршрут «Мудрість дозріває у роздумах та у мовчанні (по місцях Голодомору 1932-1933 років)»

с. Барахти – с. Тарган – с-ще Володарка

Село Тарган. Перший пам’ятник жертвам Голодомору в Україні.

Село Тарган. Тут під час Голодомору 1932-1933 років загинули 360 осіб.

Впорядкувати могили та вшанувати світлу пам’ять померлих страшною голодною смертю вирішив Тарганський сільський голова Олександр Євгенович Ушинський. Ще за радянської влади, у 1988 році, встановили в селі, на території кладовища, перший пам’ятник жертвам Голодомору в Україні. Його територія огороджена бетонним парканом. Встановлені, на місці братської могили, три чорні плити з іменами померлих жителів села під час Голодомору. За плитами – сам пам’ятник у вигляді жінки, яка тримає чорний залізний хрест. Позаду пам’ятника – високий земляний насип з великим чорним хрестом – ще одним місцем поховання загиблих селян від голоду.

Туристичний маршрут «Загадки і дивовижі Рудосільських святинь»

Село Руде Село. Маєток поміщика та Свято-Троїцький храм.

Маєток Залесських, прекрасна колись будівля, зведена наприкінці ХVІІІ століття у стилі раннього класицизму, згоріла у 1994 році. Поряд з руїнами – великий погрібник і господарська будівля. Навколо – залишки панського парку. Від палацу, на фронтоні якого ще зберігся гіпсовий декор, йде дорога до парадної брами маєтку. Маєток у Рудому Селі – мальовнича руїна Київщини. Влітку, серед бурхливої зелені чагарників.

Свято-Троїцьку церкву було збудовано у 1841 році поміщиком Станіславом Залесським на місці колишнього дерев’яного храму.

Проте, дата «1841 рік» – це дата завершення будівництва храму. Стара церква у 1820-х роках була у аварійному стані, тож 25 вересня 1823 року до Київського митрополита надійшло прохання від поміщика Станіслава Залесського про будівництво нової кам’яної церкви. У 1825 році митрополит дав дозвіл на будівництво храму. У 1836 році було завершено основні будівельні роботи, далі тривало облаштування храму.

У радянський час храм було закрито, скинуто хрести, церква довгий час перебувала у незадовільному стані. Проте ще за часів СРСР храм отримав статус пам’ятки архітектури національного значення. У 1990-х роках було проведено значні реставраційні роботи, чергове оновлення фасадів храму відбулося вже у 2010-х роках.

Храм перебуває у доброму стані, є діючим. Це сучасний духовний осередок села.

Туристичний маршрут «Коломацькі статті гетьмана Мазепи та їх наслідки для України (про страту Івана Іскри та Василя Кочубея під Борщагівкою)»

С-ще Володарка – с. Мармуліївка, Володарський– с. Кошів– с. Борщагівка Вінницька обл.

Село Мармуліївка. Останній шлях Івана Іскри та Василя Кочубея.

25 липня 1687 року на річці Коломак відбулася козацька рада, на якій в оточенні російських військ Мазепа був обраний гетьманом України. Як новий гетьман І. Мазепа уклав з Росією Коломацькі статті й активно дотримувався проросійської орієнтації. Петро І довіряв українському гетьманові.

Коли 1708 року Україна опинилася у складній ситуації, а військові дії між Росією та Швецією відновилися на території України, І. Мазепа звернувся до Петра І по допомогу, але російський цар відповів відмовою. У цій трагічній ситуації Мазепа прийняв рішення перейти на бік шведів.

Про зговір Мазепи зі шведським королем Карлом ХІІ дізналися полтавський полковник Іван Іскра і генеральний писар Василь Кочубей, які написали донос на гетьмана російському цареві Петру І. Петро І не повірив повідомленню козацьких старшин, за що їх і заарештували у Вітебську, у царській похідній канцелярії, куди вони прибули з доносом.

І. Іскру і В. Кочубея засудили до страти. За переказом, Мазепа учинив останню волю засуджених, які побажали, щоб місце їх страти було там, куди вони дійдуть, вийшовши з Білої Церкви, до заходу сонця.

Цим лобним місцем стала одна із могил на правому підвищеному березі річки Рось між Кошевом, Борщагівкою і Мармуліївкою. Страта відбулася перед заходом сонця 15 липня 1708 року. Поховали страчених у Борщагівці, за 5 км від Мармуліївки. Пізніше їх останки було перевезено до Києво-Печерської Лаври. А у Борщагівці на кошти місцевого населення священиком місцевої церкви був збудований пам’ятник.

Туристичний маршрут «Духовні Святині Поросся»

смт Володарка – с. Зрайки – с. Руде Село – с. Мармуліївка

Селище Володарка. Хрестовоздвиженська церква.

Проїжджаючи через селище можна зупинитись біля незвичної церкви. Сучасна православна Хрестовоздвиженська церква раніше була костьолом (зведений у 1815 році). Зверху прибудована баня у класичному православному стилі. Село Зрайки. Миколаївська церква та водяний млин.

Пам’яткою архітектури місцевого значення у селі є Миколаївська церква, що була збудована наприкінці ХІХ ст. Церква досить велика, однобанна, з дзвіницею. Метрах у трьохстах від церкви знаходиться двоповерховий водяний млин, зведений з каменю та цегли у 1878 році. Це пам’ятка архітектури місцевого значення. Пробоїни та щілини у стінах роблять споруду ще більше схожою на фортецю, що героїчно витримала не одну облогу.Село Мармуліївка. Свято-Михайлівська церква.

Дерев’яну Свято-Михайлівську церкву в Мармуліївці збудували в 1743 році. На той час в селі проживали, в основному, православні, були і римські католики, й незначна частина євреїв. Через 100 років будівельники з Росії батько і син Коліванови оновили церкву і перебудували її. Такий вигляд має церква і тепер. Лише у 1992 році було оновлено купол, реставровано ікони і фрески. Церква була діючою до середини 50-х років ХХ століття. Після закриття використовувалася як комора для зберігання зерна. З 1992 року в церкві відновлено богослужіння.

Туристичний маршрут «Відкрий для себе Володарку»

с. Городище Пустоварівське – с. Березна – с. Нове Життя

Село Городище-Пустоварівське. Комплекс господарських будівель, споруджених у ХІХ столітті – пам’ятка архітектури місцевого значення.

Село Городище-Пустоварівське вперше згадується у 1704 році як село Городище. Сучасна назва використовується з 1844 року, коли поміщиком Підгорським із села Пустоварівка було перенесено винокурний завод і на його базі у 1856 році було засновано цукровий завод. Сюди переїхали робітники з родинами, відтоді Городище стало Городище-Пустоварівським.

Впродовж кінця ХІХ – початку ХХ століття формується комплекс водяних млинів на річці Рось (з 1891 року), хоча греблю було споруджено ще у 1870 році, а склад на березі – у 1856-1858 роках.

До комплексу виробничих споруд належать:

пароводяний вальцьовий млин (1891, 1897);
гребля з шлюзом (1870, 1898);
складська споруда (1856-1858);
складська споруда (комора) (1891);
підпірні стіни терас правого та лівого берегів річки Рось (середина XIX століття);
вантовий (підвісний) місток (1970).

Дані споруди мають статус пам’яток архітектури, науки і техніки місцевого значення.

Село Березна. Старовинний водяний млин.

При в’їзді в село Березна, на місці впадіння річки Березянки в річку Рось, перед мостом розташована червона споруда, що одночасно нагадує заводський корпус та невеликий замок. Це – старовинний водяний млин (ХІХ століття), який підтримується в робочому стані.

Село Нове Життя. Ботанічна пам’ятка природи місцевого значення «Дуб Володар»

Дуб-Володар – ботанічна пам’ятка природи місцевого значення в Україні, розташована на території Лобачівської сільської ради, на околиці села Нове Життя.

Дереву дуба 600 років. На висоті 1,3 м має охоплення 5,75 м. Висота дерева – 30 м.

Площа – 0,02 га. Статус надано згідно з рішенням 35 сесії Київської обласної ради V скликання від 03.02.2011 № 043-04-VI. Перебуває у віданні ДП «Білоцерківське лісове господарство».

Також на Володарщині збереглися й інші пам’ятки архітектури

Село Ожегівка. Покровська церква та садибний будинок панського маєтку Підгірських.

У Ожегівці збереглася дерев’яна Покровська церква, яку збудували у 1882 році. Нині це пам’ятка архітектури місцевого значення.

А ще у Ожегівці зберігся садибний будинок панського маєтку Підгірських, який збудували наприкінці ХІХ століття. У радянський період його суттєво змінили. Будинок є пам’яткою архітектури місцевого значення.

Приватний ландшафтний парк "Острів Сакури"

Парк розташований на вул. Луговій у смт Володарка. Його площа – 1,6 га і ще 1 га відведено під зоопарк. У парку облаштовані штучні водойми, фонтани з підсвічуванням, є скульптури. У дитячій зоні розміщений піратський корабель на березі озера. У зоопарку – десятки птахів і тварин. Насаджено більше 100 дерев різних порід та близько 3 тис. багаторічних рослин і квітів.

Парк для володарчан та гостей селища став прекрасним місцем відпочинку.

На території громади також знаходяться: